Мої роздуми над поезією Т. Г. Шевченка «Не завидуй багатому…»

«Не завидуй багатому…» - так навчають мене тато і мама. А нещодавно я прочитала поезію Т. Шевченка під такою ж назвою. Цей вислів, на мою думку, - духовна мудрість нашого народу і, впевнена , житиме вічно. Великий Кобзар обґрунтовує це твердження тим, що багатий любов і приязнь наймає за гроші.

То як житиму я у дорослому середовищі? У нашій державі чимало багатих. Думаю, що тепер ХХІ століття, а не ХІХ, коли Т. Г. Шевченко писав ліричну поезію «Не завидуй багатому..». У мій вік моя вільна Україна йде до Європи. І не все купується за гроші.

У поезії далі читаю: «Не завидуй могучому, Бо той заставляє». Погоджуюсь з цією думкою Сильна, авторитетна людина одночасно і могуча. І неможливо її не слухати. Такими є мої батьки, керівники багатьох установ села, району, області, держави.

І, нарешті, не повністю погоджуюсь з поетом, коли він стверджує: «Не завидуй і славному, Славний добре знає, Що не його люди люблять, А ту тяжку славу». Маю сумнів, що це не завжди так. Я, наприклад, не за «тяжку славу» люблю своїх земляків: Івана Миколайчика, Назарія Яремчука, Ольгу Кобилянську, Марію Матіос, Софію Ротару, Ані Лорак… Люблю їх щиро за те, що вони талановиті, неповторні. Їх люблять всі. Але погоджуюсь з думкою автора, що «слава тяжкими сльозами» може приходити до людини. Слава, кажуть люди, легко не приходить.

Отже, я зробила спробу зрозуміти ідейний зміст дванадцяти рядків поезії із двадцяти. І назвала би цю частину монологом ліричного героя на тему «Духовні цінності». У заключній частині поезії автор стверджує можливість людського щастя, чистого кохання для молодих: «А молоді як зійдуться, То любо та тихо, Як у раї…»

Але життя перемінне. Всього зазнаєш: і добра, і лиха.

У завершальному катрені автор підсумовує сказане:

Не завидуй же нікому,

Дивись кругом себе:

Нема раю на всій землі,

Та нема й на небі.

Читала, що 19-ий і 20-ий рядки в середині ХІХ століття звучали так: «Нема раю на всім світі, - Хіба що на небі?». Знаю: в СРСР Шевченко вважався атеїстом.

Поезія «Не завидуй багатому…» має автобіографічний характер: 4 жовтня 1845 р. Т. Шевченко перебував у Миргороді, жив у селянина Коробки.(Того ж дня була написана і поезія «Не женися на багатій»). Поет посватався до Феодосії Кошиць. Батьки перешкодили шлюбові, бо колись Тарас наймитував у кирилівського священика Григорія Кошиця, батька Феодосії. Тарас – не рівня Феодосії. Думаю, з цієї причини й була написана поезія на тему людського щастя та шляхів його досягнення. Тому автор засуджує гонитву за уявними цінностями, яким протиставлено цінності справжні - любов. Така схема людського щастя відома ще з античної літератури та Біблії. Невиправдані зусилля , зосереджені на досягненні матеріальних достатків та почестей, ми знаходимо у творі Г. Сковороди «Сад божественних пісень»

Поезія зачаровує мене протиставленням цінностей уявних і справжніх, схемою людського щастя за Біблією, філософськими. роздумами, як у Сковороди, оригінальністю мови. Поет заставляє вдумуватись в авторські епітети «тяжка слава», «тяжкі сльози», метонімічні вислови «любо та тихо», перифраз - «рай», доречно і щиро підсумовує свій ліричний монолог настановою: «Дивись кругом себе».