…і думав я не тільки те, що писав у книжках
Ю. Яновський
Творча спадщина письменника Ю. Яновського – романи, новели, вірші, публіцистичні статті, кіносценарії…І далеко не все: письменник жив у жорстокі роки сталінщини і міг поплатитися своїм життям за свій талант говорити правду.
У романі «Вершники» все начебто бездоганно з погляду методу соціалістичного реалізму. Є червоний командир Іван Половець, який перемагає всіх у битвах за революцію (новела «Подвійне коло»), є хвала союзові серпа і молота (новела «Адаменко»),і ленінські слова є (вони взяті за епіграф до новели «Шлях армій»).
Але талант письменника не мовчить там, де має місце трагедія людської душі. А вона є у першій новелі «Подвійне коло». Адже роман «Вершники» - це перш за все твір про братовбивчу війну в Україні у 1919 році.
На мій погляд, новели «Подвійне коло», «Дитинство», «Шаланда в морі», «Лист у вічність» - найбільш яскраві. Мене найбільше хвилює родина Половців, п’ятеро братів, які воюють під різними прапорами і тому вбивають один одного. Хвилює мене і відданий своїй родині , а також артілі, батько Мусій Половець, і мати Половчиха, яка плаче-тужить і за своїм чоловіком («Шаланда в морі»), і за синочками.
Моторошно згадую, як командир денікінської армії Андрій Половець проклинає брата Оверка, який командує купою кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри, як Оверко вбиває брата Андрія, а махновець Панас – Оверка. Юрій Яновський пише: «Оверко … не бачив своєї смерті, вона вилетіла з Панасового маузера, вибила Оверкові мозок на колесо». Брати гірко проклинають один одного. Андрій кричить Оверкові: «Петлюрівське стерво, мать Росію продаєш галичанам! Ми їх у Карпатах били до смерті, ми не хочемо австрійського ярма». А коли червоні розігнали махновців, Панас заплакав од безсилої люті і здався, обізвавши Івана «наймитом Леніна й комуни». Іван нехтує словами батька: «Тому роду нема переводу, хто милує згоду». Іван Половець каже: «Рід розпадається, а клас стоїть, увесь світ за нас, і Карл Маркс».
Бій під Компаніївкою – модель усієї громадянської війни, де схрещуються шаблі п’яти братів-половців. Сила родових інтересів зіткнулась з силою інтересів класових. У новели зображено подвійне коло битв: смертельні бої шаблями і маузерами і словесні баталії братів-ворогів. Брати загинули і духовною смертю. Їх ніхто не воскресить. Гине рід рибалки з приморського селища – рід Мусія Половця.
Не меш хвилюючою у романі є новела «Шаланда в морі». Особливо запам’ятовуються місця, де описано, як на березі моря чекає свого чоловіка стара Половчиха. Не вірить вона, що її чоловік загинув. Вона плаче-голосить на березі моря, як Ярославна з давньоруської поеми «Слово про Ігорів похід». Половчиха звертається до вітру, щоб він розігнав негоду й тумани і врятував її чоловіка, і кличе вона його ласкаво: «Мусієчку».Думаю, що якби вона з’явилася в бою під Компаніївкою, то плакала б над кожним із своїх синів. Вона оплакувала би загибель свого роду
Трагедія громадянської війни в Україні зображена і в новелі «Лист у вічність». Юний листоноша знав, де закопана зброя і коли має бути повстання більшовиків проти гетьмана і німців. Але він не може зрадити революції. Тому вирішив мовчати. Листоношу жорстоко катували і вбили. Лист пішов у вічність. Символічний безіменний листоноша не схиляє голову перед смертю.
Звичайно, молода українська держава не могла втриматися перед повсталою масою, якою керував Ленін. І союзники німці були чужі українському народові.
Ю. Яновський закарбував трагічну правду життя українців у період повстання 1917 року і громадянської війни.
Я не можу читати без болю і сорому ці ганебні сторінки нашої історії.
круто,спасибо большое)
ВідповістиВидалити