Ліна Костенко - одна з найталановитіших поетес сучасності. Вона із когорти «шістдесятників». Лауреат Шевченківської премії (роман «Маруся Чурай», збірка «Неповторність»).
Свій історичний роман у віршах «Маруся Чурай» письменниця створила, коли в українській літературі була домінуючою естетична система соціалістичного реалізму і силоміць нав'язувалися літературі його критерії. Ліну Костенко літературознавці справедливо називають «спартанкою Києва». Вона - толерантна, цілеспрямована. Подиву гідне, у романі «Маруся Чурай» (1979 р.) автор зберегла власне мистецьку сутність художнього твору. Крізь призму трагічної історії нещасливого кохання Ліна Костенко відтворила дух життя української нації. Сила роману у його філософічності. На мою думку, ця сила насамперед розкривається в роздумах автора про добро і зло, духовне й матеріальне, мрії та дійсність, вірність та зраду.
На сторінках роману автор утверджує добро насамперед в образах Марусі Чурай, матері Чураїхи, Марусиного батька Гордія Чурая та Івана Іскри. Так, Маруся Чурай творить людям добро - складає для них пісні. Вона любить рідну матір, Гриця навіть не думала отруїти, а хотіла сама померти, щоб не заважати йому йти проти волі матері і одружитися з Галею Вишняківною.
Добра і вірна своїй сім'ї мати Чураїха. До речі, у романі Ліни Костенко навіть не дається її ім'я, як і в романі «Вершники» Ю. Яновського: адже мати - це завжди мати, це і символ України в класичній літературі. Чураїха понад усе любить свою доньку Марусю, хоче зберегти їй життя, бо вірить у її чесність, невинність. Вона щиро просить суддів « не кидати у її доньку словами, як багном».
Народжений творити людям добро Гордій Чурай. Він, не роздумуючи, йде на битву проти польської шляхти, чесно служить справі Богдана Хмельницького, який прагне волі для свого народу. Гордій Чурай віддав своє життя за визволення рідної землі від польської шляхти. Він з тих, «що умирали перші», - каже до матері Маруся.
Символом добра і справедливості виступає у романі образ Івана Іскри, сина гетьмана Якова Остряниці. Іван Іскра переконливо звертається до народу:
«Ця дівчина не просто так, Маруся. Це голос наш. Це - пісня. Це душа». Маруся Чурай, вся родина Чураїв та Іван Іскра - це позиція. Національна. Горда
Окрім них, Ліна Костенко зуміла показати доброго й справедливого полковника Мартина Пушкаря, війта Полтави Семена Горбаня та інших членів суду. Війт, наприклад, нагадує полтавцям, що Григорій Бобренко чотири роки був у походах на Пиляві і Жовтих Водах, під Корсунем і Збаражем. Хлопець воював у Полтавському полку. А коли влітку повернувсь додому, то йому захотілося женитись. Він, за порадою матері, обрав собі рівню, багату дівчину Галю Вишняківну. Семен Горбань обмовився при цьому: «Хай стане совість на сторожі права!» Така трагічна ситуація має стати повчальною.
У романі «Маруся Чурай» добру приставляється зло у вчинках Грицька Бобренка, бо він «сидить на двох стільцях» - любить одночасно двох дівчат. Навіть Маруся , мабуть з самого дитинства, помітила, що «Гриць Бобренко з тих, що хочуть жить».
Старий Вишняк здобував славу «на дурняк». Про це в романі написано: «Йому добро само іде у двір. I сад рясний, і нива хлібодарна...» I загинув він безславно: утопився під лід з конем і возом в річці. Прикро, що тільки про багатство мріє і родина Бобренків.
Отже, у романі на тлі конкретної історичної дійсності подано вірогідні образні портрети Марусі Чурай, Грицька Бобренка, Івана Іскри, суддів, родин Чураїв, Бобренків, Вишняків, полтавців, мандрівного дяка. У творі протиставляються добро і зло. духовне і матеріальне. На їх основі зображені мрії та дійсність, вірність та зрада. Голос Ліни Костенко звучить впевнено і майстерно про вічний конфлікт добра і зла, вірності і зради, свободи і неволі, мрії та дійсності, духовного й матеріального, гармонії й дизгармонії, життя і смерті.
Немає коментарів:
Дописати коментар