На Сторожинеччині прийнято називати свято Воскресіння Господнє словом «Великдень», а не «Пасха» чи «Паска». Паска – це святковий великодній калач з творогом всередині. У багатьох сім’ях це свято традиційно збереглося до наших часів.
До Великодня починають готуватися ранньою весною. Спочатку чистять від сухих гілок сади, виноградники. Підмітають територію біля хати, згрібають все сміття на городі, у дворі. Навіть діти мають брати участь у цій роботі, бо свято очищає не тільки все від бруду, а навіть нашу душу і тіло. Люди кажуть, що всі неочищені місця навкруги хати і в самій хаті плачуть на Великдень, якщо десь залишилося сміття. Тому діти і господиня віниками обмітають пил не тільки в хаті, а й на горищі, в стайні, стодолі, коморі… Приміщення, де живуть, білять вапном. Якщо ж десь, в якомусь навіть кутку ти залишиш бруд, то куток весь Великдень, все свято, плакатиме із-за тебе. А хто добре обмітав кутки, робив чистоту, тому буде радісно на душі, особливо у святкові дні.
Все сміття спалюють у Великодній четвер. Це обряд – «палити діда». Вогонь має бути високий-високий. Якщо до Великодньої суботи знову назбиралося сміття, то його палять в суботу перед Великоднем. Це називається «палити бабу». Через вогонь найбільш сміливі перескакували і раділи, що завтра - Великдень, що всі: дід, баба, тато, мама, діти – «дочекали» (дочекалися, діждалися) цього Дня.
У Великодній піст треба «законюватися» (причащатися). Це робиться в ті дні, коли у церкві правлять службу Божу. Спочатку йдуть до панотця на сповідь. Присідають на коліна і розповідають про свої провини перед батьками і самим Богом за рік. В цей день постяться. До церкви йдуть не ївши. Вдруге йдемо до церкви на причащання – завершення ритуалу очищення гріхів.
Перед закіном (причащанням) просять прощення у рідних і близьких, навіть сусідів. Це проходить так:
- Прости мене, тату. Перший раз.
- Нехай Бог простить, - відповідає тато.
- Прости мене, тату. Другий раз.
- Нехай Бог простить, - відповідає знову тато.
І так три рази проситься прощення у кожного, хто тобі з близьких чи рідних зустрічається на дорозі. За тиждень чи два шукають на лугах чи в полі вербу, що почала розпускатися. Зривають прутики, дома їх кладуть пучечками у вази з водою. Прутики тепер називаються «бечка». Готуються йти до церкви на Вербну неділю. За тиждень до Великодня пучечки верби (бечки) освячують і – легенько по плечах близьких і знайомих, примовляючи:
Бечка б’є. Я не б’ю.
За тиждень – Великдень.
Такий ритуал означає – бажати радості й здоров’я. Особливого значення набуває на Великдень писанка. Писанки на Сторожинеччині мають назву і призначення: для бідних, для церкви, для Великоднього стола, для умивання у понеділок і вівторок. Писанки здебільшого тут мають рослинні, квіткові візерунки. Обов’язкові візерунки: Христос воскрес, сорок Святих. Галунка – не писане яйце, а пофарбоване лишень, але у червоний колір. Галунку кладуть у чисту воду і вмиваються нею, в першу чергу дівчата, щоб бути такими ж красивими, як галуночка.
У день Великодня у церкві святять паски. Кошик має бути гарний: там все має своє місце. На дні – печиво, потім паска, спечений з тіста хрестик, писанки, зелені часник, цибуля і хрін, гарна свічка. Накривають кошик, по дорозі йдучи, вишитим рушником. З церкви приходять і сідають за стіл розговітися. Першими сідають діти, тато, дідусь з бабусею, а потім і мама. Всі їдять свяченого. Христосуються писанками. Чия писанка не розбивається, той буде здоровий. З-за стола не можна вставати, доки всі не поїдять, бо не буде вестися господарство: дощ намоче - і згниє сіно. Не можна в цей день спати: не буде сидіти квочка, не виведуться курчата. Радіють всі: Христос воскрес!
Немає коментарів:
Дописати коментар