Романтичний ідеал національного визволення і свободи в ранній ліриці Павла Тичини

… В людях жити буду.

П. Тичина

У другому десятиріччі двадцятого століття один за одним у небуття йшли А. Тесленко, М. Коцюбинський, Леся Українка, І. Франко, І. Нечуй-Левицький. На Західній Україні під тягарем криваво-воєнних подій майже замовкли О. Кобилянська, В. Стефаник. Було сумно і тяжко. Та розвалилися російська царська й австрійська цісарська імперії і заповідалося на волю Україні.

У тій порі і появилася перша збірка Павла Тичини «Сонячні кларнети». Так писав тільки Тичина: «Гаї шумлять», «Арфами, арфами», «О, панно Інно», «А я у гай ходила», «Хор лісових дзвіночків», «Скорбна мати». Така поезія – золотий фонд української літератури.

Юний поет захоплюється красою і музикою світу. Та він одночасно скорботний, бо світ такий буває нещасний. «Чорний птах з поля бою прилетів. Кряче. У золотому гомоні

над Києвом, над всією Вкраїною – кряче» («Золотий гомін»). Але життя не безнадійне. Звучить патріотичний афоризм: «Не сумуйте, смерті той не знає, хто за Вкраїну помирає!» («Війна»).

У «Сонячні кларнети» поет включив 44 найкращі свої твори. Їх поділяють на три тематичні групи; лірика з пейзажними і любовними мотивами; вірші про народне горе, принесене першою світовою війною; Україна і революція.

У творах про Україну Павло Тичина передовсім виступає як гуманіст. Він показує революцію у страшній своїй суті:

Одчинились двері -

Всі шляхи в крові!

«Одчиняйте двері…»

Поет застерігає Україну від нових трагедій:

Враз

Вниз

Впали краплі крові!..

Смерть шумить косою!..

«На стрімчастих скелях…»

Гіркі передбачення справдилися. Після каральних походів на нашу землю військ Муравйова, масових полтавських розстрілів, голоду 1921 року, жахливих акцій приборкання непокірних селян Україна опинилася по коліна в крові:

Мовчать далекі села.

В могилах поле мріє.

«Скорбна мати»

У поезії «Скорбна мати» («Пам’яті моєї матері») вжито алегорії: Христос символізує справедливість, Марія, мати – загальну любов, рай – уособлення щасливого, радісного життя, кривавий край -Україна. В основі роздумів поета – філософське трактування понять: «Я – Бог – Всесвіт». У Тичини «Я» – горде, сильне, романтичне. Воно робить всьому виклик, навіть Богу, і проголошує, що головне в житті – це Сонячні Кларнети, тобто гармонійний навколишній світ, повний барв, звуків, руху. Таким є в основі своїй романтичний ідеал Павла Тичини. Поет мріє, щоб його народ був свободним, бо йому властива висока духовна гармонія. А свобода духовна є і свобода національна.

Романтичний ідеал П. Тичини тісно пов’язаний з природою. Саме у природи людина має вчитися жити гармонійно. Поезія «Арфами, арфами…» створює відчуття широти, лункості. Весна – уособлення нового життя, – «закосичена», вона дарує нам «золотисті», «перламутрові», «вогневі» кольори. Це – кольори юної, закоханої у світ людини.

Такий ранній Тичина зі своїми романтичними ідеалами свободи. Його поезія висока, неповторна. То вже потім поета залякали, зацькували, насильно заполітизували.

Для нас Павло Тичина все ж залишився поетом європейського значення, художником, музикантом…

Тож візьмемо за приклад високий ідеал національного духу геніального українця, поета Павла Тичини і не зіб’ємось зі шляху, який має повести нас у високий цивілізований світ – світ гармонії, достатку, національної свободи.