Роль пісні в п’єсі І. П. Котляревського «Наталка Полтавка»

Не забувай того, хто сміло,

Із ясним сміхом розбудив

І розгорнув ширококрило

Понад землею рідний спів.

М. Рильський

Поетичне народнопісенне сприйняття нашим народом людини й навколишнього світу зародилося під впливом української природи, народних звичаїв та обрядів. Народнопісенне світосприймання є виявом таланту українця, своєрідності його характеру, духовної краси і сили українського слова.

Художньо-естетичним підтвердженням цього є п’єса І. Котляревського «Наталка Полтавка». Цей твір виник у добу, коли вирішувалася доля української культури. П’єса є геніальним твором нової української літератури. Національний характер героїв п’єси автор розкриває через сприйняття та осмислення народної пісні. Літературознавці виділяють у п’єсі власні твори автора, оброблені ним народні пісні, перероблені літературні пісні й пісні народні.

У п’єсі 22 пісні. Так, героїня твору Наталка Полтавка виконує 7 пісень, її улюблений Петро – 3, парубок, побратим Петра Микола – 3, мати Наталки Полтавки – 1, виборний Макогоненко – 2, возний Тетерваковський – 2. Є дует і хор.

Наталка Полтавка у пісні розкриває свою вдачу, вроду, долю. Її ліричний автопортрет – пісня «Ой я дівчина Полтавка». Вона подобається хлопцям, через те що гарна, весела, жартівлива, вірна у коханні. Її портрет доповнює пісня «Видно шляхи полтавськії…». З цієї пісні ми дізнаємося, що Наталка небагата, але чесного роду і дуже роботяща.

Наталка здатна на романтичне кохання. Її серце сповнене сумом за Петра («Віють вітри, віють буйні…»), «а сльози не ллються». На думку дівчини, «хто щасливим був часочок, по смерть не забуде».

У боротьбі за щастя Наталка стає рішучою. Піснею «Ой мати, мати! Серце не вважає» вона сміливо звертається до матері, бо впевнена, що «лучче умерти, як з немилим жити, сохнути в печалі…».

І. Котляревський змальовує і пісенний портрет Петра: сирота без роду, немає в нього «ні хатинки, нема щастя, ані жінки», «не орано і нічого не сіяно». А «у сусіда хата біла… жінка мила», «всі сусіда поважають» («У сусіда хата біла»).

Широко виливається у пісні «Та йшов козак з Дону» волелюбна козацька душа Петра:

Не спасибі долі, коли козак в полі,

Бо коли він в полі, тоді він на волі.

Петро щиро кохає Наталку. Про це він зізнається всьому світові («Сонце низенько»). Пісня передає його настрій, прагнення скоріше побачитися з Наталкою. Побачивши її, він йде на самопожертву: віддає зароблені гроші, аби пан возний не дорікав їй, що бідна.

Микола, побратим Петра, теж сирота. З його пісні «Гомін, гомін по діброві» ми дізнаємося, що це бувалий хлопець, його знають і орда, і ляхи, і турки. Волелюбний, розумний, дотепний і добрий, Микола сповнений почуття національної гордості за славних прадідів. Тих, які відстоювали рідну землю, обороняли її від ворогів. Про все це розказала нам його пісня.

Добра, мудра мати Наталки Терпилиха у пісні «Чи я тобі, дочко, добра не желаю». Справжня українська мати.

Скільки народного українського гумору, дотепу, щирості у піснях виборного! («Дід рудий, баба руда», «Ой під вишнею, під черешнею»).

Не залишають нікого байдужим сатиричні пісні возного Тетерваковського. У пісні «Всякому городу нрав і права» втілено художньо-образне виявлення «філософії» возного-крутія, хабарника, самозакоханого старого парубка. Він упевнений, що на світі багатий має «гнути» бідного, що мусить існувати хабарництво («всяк, хто не маже, то дуже скрипить»). Мова возного і його пісня – це суміш канцеляризмів, старослов’янізмів, судової лексики. Його пісня така ж закручена, як і думка, як його душа.

Пісня у п’єсі «Наталка Полтавка» І. П. Котляревського оздоровлює душу, вселяє віру в людину, в незрадливу любов. Адже пісня – душа народу.