Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть.
Т. Г. Шевченко
І. П. Котляревський належить до тих діячів культури, які особливо яскраво й багатогранно відобразили у своїй творчості душу народу, його національну своєрідність, поетичну вдачу. У важкі часи самодержавства І. П. Котляревський розкривав духовну велич рідного народу, його мрії, у художніх образах втілив віру народу в краще майбутнє. Прикладом цього є твори «Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник».
В основу поеми «Енеїда» І. П. Котляревський поклав сюжет поеми «Енеїда» римського поета Вергілія і створив цілком самобутній, оригінальний твір. Велична Вергілієва епопея під пером українського поета перетворилась на веселу бурлескну розповідь, яка вражає читача своєю дотепністю, витонченістю спостережень у відображенні життя українського народу, його побуту другої половини ХVІІІ століття.
Поема «Енеїда» І. П. Котляревського – це своєрідна енциклопедія українознавства. З поеми дізнаємося, якими були знаряддя праці українців, предмети побуту, зброя, як кували її в кузні, якими спритними були майстри-зброярі. Цікавими є місця в поемі, де описано, якою була оселя, з якого дерева її будували. Навіть можна дізнатися, які картини висіли на стінах в українців. Ми дізнаємося, які пісні любили співати українці, на яких інструментах грали, якими були ігри, ігрища, розваги (до речі, любили і шашки), коли влаштовували двобій, виводили ведмедя, як ішли на полювання, як скликали гасити пожежу, якою була ярмарка, коли вчиняли жертвоприносіння Богам.
Змальовані в поемі народні звичаї, повір’я.
Вечорниці. Дівки та молодиці співають колядок, весільних пісеньок, грають «у ворона», палять клоччя, ворожать. Там «в комин суджених питали, У хатніх вікон підслухали, Ходили в північ по пустках, до свічки ложечки палили, Щетину із свині шмалили…» Грали у «панаса», «журавля», «дудочку», «хрещика», «горюдуба», «хлюста», «пари», «візка», «дамки»… Ігри, пісні, ворожіння, примівки, підшіптування – далеко не всі звичаї. Описані похорон, поминки, голосіння, спалювання трупів.
Згадуються в поемі назви народних інструментів і танців, чоловічого, парубоцького, жіночого, дівочого буденного і святкового одягу:
Бандура «горлиці» бриньчала,
Сопілка «зуба» затинала,
А дудка грала «по балках»;
«Санжарівки» на скрипці грали,
Кругом дівчата танцювали
В дрібушках, в чоботях, в свитках.
У будні багаті парубки носили чобітки, штани, сорочку, каптан з китайки, шапку, з каламайки пояс і чорний шовковий платок.
Особливо детально описані обіди та напої у вищих, середніх та нижчих верств населення. Дізнаємося, що їли в м’ясопусну і щодня, коли і що пили. Пана Енея, наприклад, пригощали так:
Поклали шальовки соснові,
Кругом наставили мисок;
Тут з салом галушки лигали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягли;
Та і горілочку хлистали…
У поемі наводяться приклади найбільш поширених імен селян: Педько, Терешко, Шеліфон, Панько, Охрім, Лесько, Олешко, Сізьон, Пархом, Їсько, Фесько, Стецько, Онисько, Опанас, Свирид, Лазар, Тарас, Денис, Остап, Овсій та ін.
Картинам народного побуту гостро, сатирично протиставляється в «Енеїді» сучасний поетові «Олімп» – правляча феодально-поміщицька верхівка російського самодержавства. Небесні Боги – це «високі сфери царського оточення, сенат, департамент, міністерства. В полі зору письменника – паразитичне існування поміщицько-кріпосницького ладу, нав’язаного українському народові імперською Москвою. Хабарницька бюрократично-канцелярська зграя є винуватцем людського горя, вона засуджується автором на «вічні муки» в пеклі. Під маскою гумору І. П. Котляревський кинув російському царизмові гостре звинувачення в тому, що російські державні закони закріплюють жорстоке знущання промосковської панівної верхівки над українським народом.
Автор закликає любити вітчизну, множити козацьку вдачу, яка виявляється в поведінці кошового отамана Енея, троянців, в образах козаків Евріала і Низа. Найсвятіше для людини – бойове товариство, побратимство, вірність дружбі, вітчизні.
Любов к отчизне де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат.
Поема «Енеїда» І. П. Котляревського є глибоко народним твором. Це насамперед є результатом того, що письменник глибоко вивчав народний побут, духовне життя українського народу. Він писав:
Піду я до людей старих…
І попрошу їх розказати,
Що чули од дідів своїх.
Поема «Енеїда» І. П. Котляревського – перша друкована книга, написана народною українською мовою, твір нової української літератури. Автор перший здійснив відхід від старокнижної мови і написав поему мовою свого народу.
Немає коментарів:
Дописати коментар