Не треба думати мізерно.
Л. Костенко
Відчутна риса таланту поетеси Ліни Костенко – високий рівень думання. Вона найперше піклується про зміст, думку поезії. Такою ми відчуваємо цю жінку у її книжці «Сад нетанучих скульптур» (1987 р.). Тут чітко прозвучало її духовне кредо – чистота і правда насамперед. Тому і назвали поетесу «Спартанкою Києва».
Творчість Ліни Костенко – це шляхетне служіння поезії. Вона зуміла шляхетно сказати: «Мого народу гілочка тернова». Поетеса вважає, що високе призначення митця – сказати найголовніше, найболючіше, найважливіше.
Ліна Костенко – людина ядерної епохи і встигла здобути стресовий досвід економічних, політичних і духовних потрясінь, але родоводу вона не втрачає. Її поезія наповнена національним колоритом. Автор прагне зберегти традиції пращурів:
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
Загальнолюдські цінності, духовність Ліни Костенко простежуються в її історичній пам’яті. Ми переконуємося в цьому, читаючи «Скіфську одіссею», «Думу про трьох братів неазовських». В цих творах поетеса сягає витоків слов’янства. У «Скіфській одіссеї» автор робить спробу зв’язати час , вчить правильно оцінювати історичні факти. У «Думі про трьох братів неазовських» крізь вселюдське Ліна Костенко бачить національне, українське.
…Везуть на страту козацького гетьмана Павлюка і його сподвижника Томиленка. Везуть і третього – молоденького козака , який добровільно хоче розділити долю побратимів (драматична поема «Дума про трьох братів неазовських»). І Павлюк, і Томиленко готові зустріти смерть. Але їх мучить намір юного Сахна Черняка вмерти разом з ними. Вони всіляко умовляють юнака втекти, але він проявляє високий акт милосердя: життям своїм змити ганьбу, що падає на весь народ. Адже Павлюка видали ворогам свої. Юнак врешті каже: «Не через вас я їду,а для себе…»
Морально-етична проблематика цього твору – врятування родової честі. Цією поемою, як і всією своєю поезією, Ліна Костенко утверджує особистість як індивідуальне начало в суспільстві. Це особливо відчутно в романі у віршах «Маруся Чурай». В образі Марусі втілена моральна краса й талант українського народу. Авторка розкриває інтелект обдарованої людини, змістовний духовний світ української дівчини Марусі Чурай.
У Ліни Костенко немало трагічного, зате нема конформізму. У неї рідкісний рівень відвертості слова: «Сім’я вже вольна і нова, та тільки мова ледь жива», «страждаю, мучусь, гину, а живу!». Тут відчутний дух Шевченка.
Поетеса вірна принципам самостійного мислення, світобачення. Такою вона є у своїй новій збірці «Річка Геракліта» (2011 р.). Вона йде в такт з часом, з ХХІ століттям. Нам представлені «вірші-осяяння, вірші попередження, вірші-реквієми і вірші, де тріумфує неприборкана стихія людських почуттів». В результаті поетеса створює цілісну «симфонічну поему філософського осягнення Часу». Але чи залишилося десь далеко оте твердження: «в життя приходиш чистий і красивий, з життя ідеш заморений і сивий»? Як би там не було, але в «Річці Геракліта» цикли природи та людського буття «зв’язані в єдине ціле». Книга проникнута великим оптимізмом, любов’ю до України.
Ліна Костенко залишається безпощадна в своєму гніві, по-жіночому ніжна з коханими і друзями. Водночас вона утверджує думку, що право на існування має лише те, що потрібне сучасності: «…все залежить від людських зіниць - в широких відіб’ється вся епоха, у звужених - збіговисько дрібниць» (збірка «Мандрівки часу»).
Ще одна важлива риса поетичного характеру Ліни Костенко - простота її поетичного почерку. А йде ця простота від Шевченка, Франка, Лесі Українки. Вона поєднує в собі красу, мудрість, тонку душевну чутливість і хороший смак.
Щасливий народ, який має такі таланти.
Огонь
ВідповістиВидалити